Психоневрологічні прояви COVID-19

Глобальність пандемії COVID-19, карантин у багатьох країнах на різних рівнях призвели до радикальних змін у повсякденному житті людей. Пандемія COVID-19 і супутні проблеми у медицині, економічна криза змінили поведінку, внесли високий рівень невизначеності практично в усі аспекти повсякденного життя. Масштаб створюваної COVID-19 загрози для особистої безпеки привів до значного збільшення кількості розладів психічного здоров’я і відповідають визначенню травмуючої дії.

Під час пандемії COVID-19 спостерігається погіршення психічного здоров’я населення, особливо у коронавірусних хворих, їхніх родичів і медичних працівників, які постійно працюють у напруженому стресовому середовищі.

У цій статті ми прагнемо представити розуміння психоневрологічних і когнітивних наслідків інфекції SARS-CoV-2.

Вплив коронавірусу на психічний стан можна розглядати як:

  1. безпосередній вплив на нервову систему з порушеннями психіки, в емоційній сфері, когнітивних процесах, свідомості;
  2. опосередкований психогенний вплив соціальної ізоляції, карантину, стресогенної інформації щодо поширення захворюваності коронавірусу, смертності, ускладнень.

1. Прямий вплив. Неврологія

Перебіг коронавірусної інфекції може бути різним, залежно від віку, стану здоров’я та імунної системи хворого.

Патогенез інфекції SARS-CoV-2 у центральній нервовій системі

Про патогенез інфекції SARS-CoV-2 у центральній нервовій системі (ЦНС) відомо небагато. Первинні нейропсихіатричні і когнітивні ускладнення при COVID-19 відбуваються завдяки проникненню вірусної інфекції до ЦНС. Вірус SARS-CoV-2 був виявлений в головному мозку і спинномозковій рідині і саме його нейротропні властивості пояснюють спостережувані неврологічні ефекти. Висунуто припущення, що нейрональний шлях проникнення включає білки клітинної поверхні ACE2 (мембранний рецептор) і нюховий нерв. Білки входу для вірусу (білок клітинної поверхні — ангіотензин-перетворюючий фермент 2 (ACE2) і протеаза TMPRSS2) експресуються в підтримуючих клітинах нюхового епітелію (стентакулярні клітини), але набагато меншій кількості в нейронах нюхових рецепторів.

Claire Hopkins з лікарні Гая Королівського коледжу (Guy’s Hospital, King’s College, London) вказала на відсутність експресії ACE2 на нюхових сенсорних нейронах (OSN) і запропонувала альтернативний шлях проникнення SARS-CoV-2, опосередкований рецептором нейропіліна-1 (NRP1) у всіх нюхових клітинах, включаючи клітини-попередники і нюхові сенсорні нейрони. Безпосередньо проникати в мозок вірус може також, долаючи гематоенцефалічний бар’єр завдяки зв’язуванню з ACE2 в капілярах. Після перетину гематоенцефалічного бар’єра коронавірус вражає нейрони завдяки високій щільності ACE2 на їх мембранах. При інтраназальному інфікуванні мишей K18-hACE2-105 бляшкоутворюючими одиницями SARS-CoV-2 дуже високі рівні інфекційного вірусу рівномірно виявлялися в головному мозку всіх тварин на 5 і 6 дні. Рівні вірусу в мозку приблизно в 1000 разів вищі, ніж в інших частинах тіла. Спостерігаються ознаки енцефаліту, загибель нейрональних клітин. Зараження клітин носової раковини, очей і нюхової цибулини вказує на шлях проникнення SARS-CoV-2 в мозок після інтраназальної інфекції.

Експресія SARS-CoV-2 в мозку може бути потенційним джерелом короткострокових і довгострокових нейропсихіатричних і когнітивних ускладнень. Довгострокові наслідки (демієлінізація і нейродегенерації) можуть розвиватися через збереження коронавірусу в латентному стані в нейронах пацієнтів, що видужують після гострих наслідків COVID-19.

Одними з найбільш важливих симптомів, що вказують на ураження нервової системи SARS-CoV-2, є короткочасні втрати нюху (аносмія — англ. anosmia, гіпосмія — англ. hyposmia) і смаку (агевзія — англ. ageusia). У березні 2020 року серед пацієнтів з діагнозом COVID-19 госпіталізованих в Іспанії аносмія зустрічалася у 4,9 %, дисгевзія (англ. dysgeusia) — 6,2 %. У Кореї поширеність короткочасної (до 7 днів) аносмія (втрата нюху) і агевзія (втрата смаку) склали від 15,3 % (рання стадія COVID-19) до 15,7 % (безсимптомна або легкий ступінь захворювання). Наводяться дані про реєстрацію нюхових і смакових проблем у 49 % пацієнтів з COVID-19. Сенсорні порушення значно частіше зустрічаються у жінок і молодих людей. Серед рекомендацій лікування постінфекційної нюхової дисфункції, що викликана вірусами SARS-CoV-2, розглядаються пероральні стероїди, вітамін А.

Неврологічні прояви

Неврологічні прояви типові для госпіталізованих пацієнтів з COVID-19 і зустрічаються у більш ніж половини пацієнтів (57,4 %). Найпоширеніший неврологічний симптом COVID-19 – головний біль (частота варіює від 14 % до 34 % пацієнтів). Головний біль виявляється на 1-3 день після появи симптомів і характеризується високою середньою інтенсивністю і важкістю (64 % пацієнтів). У 25 % пацієнтів з головним болем були фенотипічні критерії мігрені, у 54 % пацієнтів — критерії головного болю напруження. Головні болі, пов’язані з COVID-19, неоднорідні і різноманітні, і можуть розділятися за:

  • локалізаціями (білатеральні, односторонні, лобові, періорбітальні, скроневотім’яні, потиличні), та
  • перебігом (пульсуючі, стиснюючі, посилені при фізичній активності або рухах голови).

Декілька моделей вказують на специфічні патофізіологічні механізми. Проведений на початку 2021 року метааналіз 48 досліджень виявив прямий зв’язок між поширеністю розладів головного болю і рівнем смертності від COVID-19. Тригерами мігрені служать також збільшення стресових факторів під час пандемії, зростання занепокоєння, тривоги, змін у повсякденному житті.

Значна частина пацієнтів оцінювали себе у такому психопатологічному діапазоні:

  • 28 % — посттравматичний стресовий розлад,
  • 31 % — депресія,
  • 42 % — тривога,
  • 40 % — безсоння.

Неврологічні симптоми спостерігалися у 36 % пацієнтів COVID-19, при чому вони частіше зустрічалися у пацієнтів з важким перебігом захворювання, респіраторним статусом, що включав гострі цереброваскулярні події, порушення свідомості і поразки м’язів (46 %). В Іспанії порушення свідомості виникали в основному у літніх пацієнтів (20 %), на важких і запущених стадіях COVID-19. У метаогляді Jonathan P. Rogers з відділення психіатрії Університетського коледжу Лондона (Division of Psychiatry, University College London) наводяться дані про психоневрологічні симптоми (сплутаність свідомості, депресивний настрій, занепокоєння, порушення пам’яті і безсоння), що спостерігались у 27–41 % випадках під час гострого захворювання.

Структурні ураження головного мозку

У пацієнтів з COVID-19 може розвинутися ішемічний інсульт. Був описаний гострий дисемінований енцефаломієліт у пацієнта з COVID-19 з позитивними маркерами SARS-CoV2: МРТ виявило велику двосторонню і симетричну обмежену дифузію з залученням підкіркової і глибокої білої речовини, осередкове гіперінтенсивне ураження T2/FLAIR у валику мозолистого тіла з обмеженою дифузією і велику шийну мієслопатію із залученням як білої, так і сірої речовини.

В огляді Victor Montalvan з відділення неврології Центру медичних наук Техаського технологічного університету (Department of Neurology, Texas Tech University Health Science Center, Lubbock, USA) наведені дані про аномалії головного мозку у пацієнтів з COVID-19 у таламічній області, медіальній скроневій частці, гіпокампі, і островковій частці.

Julie Helms з колегами з Лікарні Страсбурзького університету (Страсбург, Франція, Strasbourg University Hospital, Strasbourg, France) описали у пацієнтів з незрозумілими енцефалопатичними особливостями ряд морфологічних змін, включаючи збільшення лептоменінгеальних просторів, двосторонню лобно-скроневу гіпоперфузію. Також виявлено у двох безсимптомних пацієнтів невеликий гострий ішемічний інсульт з осередковою гіперінтенсивнісю. Наразі для точного визначення причин спостережуваних змін ще недостатньо даних, але серед них можуть бути цитокіни, дія або скасування ліків призначених для терапії.

Нейрокогнітивні розлади (делірій)

При SARS-CoV-2-інфекції як наслідок інтоксикації при запаленні можливі нейрокогнітивні розлади психіки з порушеннями свідомості, уваги, сприйняття, мислення, що є проявами делірію (лат. Delirium «безумство, марення»). Перші дослідження фіксували розвиток делірію у 20–30 % пацієнтів з COVID-19 під час госпіталізації. Делірій часто виникає у пацієнтів навіть при відсутності респіраторних симптомів. Найчастіше спостерігаються збудження, ригідність, міоклонічні судоми, патологічна безвольність і афазія, втрата мови. Делірій пов'язаний також з тривалістю перебування у стаціонарі, госпіталізацією в реанімацію і використанням апарату штучної вентиляції легенів, а також і з внутрішньолікарняною летальністю (скориговане відношення шансів 1,75).

Передбачається, що багатофакторні механізми делірію при COVID-19 включають як прямі ураження нервової системи (цереброваскулярні ураження) так і непрямі, за допомогою гіпоксії, високої температури, зневоднення, цитокінового шторму при запаленні і прийом ліків, а також метаболічні порушення.

Синдром тривалого COVID як результат ураження центральної нервової системи

Виходячи з розуміння механізмів дії COVID-19 на ЦНС, а також даних про довгострокові нейропсихіатричні ефекти SARS-CoV-2-інфекції важкого гострого респіраторного синдрому і близькосхідного респіраторного синдрому можна припустити наявність довгострокових ефектів.

У короткостроковій перспективі розвивається цілий спектр психоневрологічних проблем. Після одужання пацієнти залишаються в групі ризику захворювання легенів, серцевих захворювань, астенії і психічних розладів. Важкі неінфекційні стани у перехворілих COVID-19 призводять до розвитку непрацездатності та інвалідності. Про масштаб проблеми можна судити з інтерв’ю професора Mariann Gyöngyösi з Центрального клінічного госпіталю Віденського медичного університету (Allgemeines Krankenhaus der Stadt Wien) у газеті Kronen Zeitungen від 14 березня 2021: в Австрії близько 40 000 пацієнтів через три місяці після зараження страждали від виснаження, ломоти в тілі, безсоння, задишки. У 90 % симптоми синдрому тривалого COVID проходять протягом перших трьох місяців після закінчення інфекції.

Як довго будуть фіксуватися віддалені наслідки епідемії можна тільки припускати, але вже зараз відомо, що через 6 місяців після гострої інфекції у перехворілих COVID-19 фіксуються втома або м’язова слабкість, проблеми зі сном, а також занепокоєння або депресія. Серед довгострокових нейропсихіатричних наслідків попередніх інфекцій SARS і MERS у 10–20 % випадків перехворілих пацієнтів також описані депресивний настрій, безсоння, занепокоєння, дратівливість, погіршення пам’яті і стомлюваність. Більш раннє дослідження психологічного впливу такої епідемії, як спалахи 2003 року атипової пневмонії (важкий гострий респіраторний синдром SARS, викликаний коронавірусом. Проведене групою Antoinette M Lee з лікарні Королеви Марії Університету Гонконгу показало, що більше однієї третини госпіталізованих пацієнтів мали високі рівні стресу і посттравматичних симптомів, страждали депресією, занепокоєнням і тривогою від помірного до тяжкого ступеня через рік після фізичного одужання.

Медичні працівники також мали високі рівні стресу, депресії, тривоги, посттравматичного розладу. Через 3 роки після спалаху важкого гострого респіраторного синдрому (SARS) до 10 % медичних працівників мали виражені симптоми посттравматичного стресового розладу, пов’язаного з SARS. Marco Lam разом з колегами з Китайського університету Гонконгу привели дані, згідно з якими у середньому 41 місяць після SARS більш ніж у 40 % респондентів були виявлені активні психічні захворювання, 40 % повідомили про проблему хронічної втоми, а 27 % відповідали критеріям синдрому хронічної втоми.

В аналізі опублікованих досліджень Sanjay Kumar та Tina Malhotra описані можливі наслідки перенесеної інфекції SARS-COV-2 на головний мозок, які вже отримали назву синдром тривалого COVID. Синдром виявляється у вигляді втоми, когнітивних проблемах, ряді психіатричних розладів.

Ефекти COVID-19 у репродуктивній області

Психологічні, імунологічні або системні ефекти COVID-19 можуть завдати шкоди репродуктивному та сексуальному здоров’ю. Незважаючи на те що під час пандемії сексуальна активність не зазнала істотних змін, або незначно знизилася, даних про вплив COVID-19 на геніталії і статеву поведінку недостатньо. Lorenzo Spirito і Giuseppe Celentano з Університету Федеріко II (Неаполь, Італія) описали зниження бажання і збудження. Основні причини були психологічного походження, фрустрація, страхи, стримуючий вплив ізоляції, самоізоляції тощо, але не конкретна дія коронавірусу. Аналіз сім’яної рідини на РНК SARS-CoV-2 через 8 днів після позитивного результату на COVID-19 дав негативний результат.

Важка форма COVID-19 супроводжується гострим цереброваскулярним захворюванням, ішемічним інсультом або церебральним крововиливом, що також негативно впливає на статеву поведінку. Можливе ураження яєчок у хворих COVID-19 може бути пов’язано з тим, що вірус використовує рецептори ангіотензинперетворюючого ферменту-2 (ACE2) для вторгнення у клітини. У даному випадку зниження секреції тестостерону пов’язане з тим, що ACE2 продукт клітин Лейдіга.

Тяжкість перебігу COVID-19 у жінок пов’язана з супутніми захворюваннями. При цьому істотних змін у жінок дітородного віку з COVID-19 оваріального резерву і середньої концентрації статевих гормонів не відзначається. Серед порушень менструального циклу — зменшення менструального обсягу (25 % пацієнток) або подовження циклу (28 % пацієнток). Зазначені зміни менструального циклу розглядаються як наслідок короткочасного зниження функції яєчників, що швидко відновлюється після одужання.

2. Опосередковані впливи. Психогенні порушення

Психічні розлади в суспільстві при пандемії

Пандемія COVID-19, карантин у багатьох країнах на різних рівнях, що виріс рівень невизначеності в суспільстві призвели до інтенсивного і загального дистресу, розвитку ряду психічних розладів, погіршення настрою, підвищеної тривожності, депресії, вигоряння, гострого стрес розладу і посттравматичного стресового розладу (PTSD), обсесивно-компульсивних розладів. Порушення розпорядку дня, розрив соціальних зв’язків, збільшення фінансових побоювань, страхи перед майбутнім додатково погіршило становище пацієнтів з психічними розладами. Проведений групою Сюн метааналіз психічних розладів у суспільстві при пандемії у Китаї, Іспанії, Італії, Ірані, США, Туреччини, Непалі та Данії показав широкий розкид частоти симптомів:

  • тривоги (6,33–50,9 %),
  • депресії (14,6–48,3 %),
  • посттравматичного стресового розладу (7–53,8 %),
  • психологічного дистресу (34,43–38 %) і
  • стресу (8,1–81,9 %).

Перші дані про високий рівень дистресу, нав’язливості, тривоги і міжособистісної сенситивності у жителів Китаю були отримані на початку пандемії. Дослідження на самому початку пандемії коронавірусу, у січні–лютому 2020 року, показало, що близько половини китайських медичних працівників мають симптоми депресії і дистресу, 45 % — тривоги, 34 % — порушення сну. Huang Y. і Zhao N. вказували на виражені ознаки тривожного розладу, депресії і порушення сну в лютому 2020 р. Вже на самому початку епідемії, проведене у лютому 2020 р. крос-секційне опитування студентів університетів у Китаї, вказало на поширеність клінічно значущих симптомів посттравматичного стресового розладу. Погіршення психічного здоров’я включало також появу клінічно значущих тривожних і депресивних симптомів.

Попередні дані аналізу опублікованих досліджень в базі даних PubMed свідчили, що симптоми тривоги і депресії (16–28 %), стресу (8 %), стали найбільш поширеними психологічними реакціями на пандемію COVID-19, що могли бути пов’язані з порушенням сну. Близько чверті учасників дослідження у Великобританії під час пандемії COVID-19 продемонстрували значно підвищену тривожність і депресію, при цьому 15 % досягли клінічної межі тривожності з приводу здоров’я. В Італії негативні наслідки для психічного здоров’я серед населення були виявлені через 3 тижні після прийняття заходів ізоляції від COVID-19: ознаки посттравматичного стресового розладу виявлена у 37 %, депресії у 17 %, підвищення тривоги у 21 %, порушення сну у 7 %, сильний стрес у 22 % і порушення адаптації у 23 %. Жінки і молодь були одними з найбільш вразливих груп населення. Дослідження Pierce у Великобританії також вказувало, що найбільше зростання психічних розладів відчувають жінки, молоді люди і діти дошкільного віку.

У значної частини людей похилого віку Греції під час карантину виявлені симптоми депресії від помірної до важкої (82 %), симптомах тривоги від помірної до важкої (85 %), а також про порушення сну (38 %). При цьому значно вищий рівень страху, пов’язаного з COVID-19, більш серйозні депресивні симптоми і порушення сну, а також про більш високий рівень нетерпимості до невизначеності характерні для жінок. Більш високий рівень стресу найчастіше зазнають жінки через побутові незручності, труднощі з доступом до медикаментів і порушень прийнятого способу життя.

Пандемія повернула у суспільство почуття страху і вираженість страху перед COVID-19 стала визначати психічне благополуччя. Високий рівень емоційного впливу відбивається в страху перед коронавірусом, проблеми зі сном і емоційних симптомах (заклопотаність, дистрес, безнадійність, депресія, неспокій, нервозність і занепокоєння). Повідомляється про випадки недовіри і підозрілого ставлення до тих, хто одужав і повертається на роботу.

Steven Taylor виявив пов’язане з пандемією розлад адаптації — стресовий синдром COVID. У синдром після виключення симптомів обсесивно-компульсивного розладу і посттравматичного стресового розладу увійшли шкали для оцінки:

  • страх заразитися новим коронавірусом,
  • боязнь контакту з фомітами (предметами або поверхнями), можливо зараженими коронавірусом;
  • боязнь вступити у контакт з іноземцями через побоювання, що вони можуть бути переносниками інфекції (тобто ксенофобія, пов’язана з хворобою);
  • боязнь соціально-економічних наслідків пандемії (наприклад, втрата роботи);
  • нав’язливі перевірки і пошук запевнень щодо можливих загроз, пов'язаних з пандемією;
  • симптоми травматичного стресу, пов’язані з пандемією (наприклад, кошмари, нав’язливі думки).

Нетерпимість до невизначеності як психологічний фактор реагування на пандемію

Тріаду психологічних факторів, пов’язаних з реакцією на поточну пандемію, складають

  • нетерпимість до невизначеності,
  • теорії змови і
  • моральна відчуженість.

В умовах пандемії радикальні зміни у повсякденному житті людини пов’язані з наростаючою невизначеністю і нетерпимість до останньої стає ключовим фактором, що впливає на реакцію через коронавірусну кризу і поведінку у даних умовах. Прагнучи уникнути невизначеності більшість людей приймають рішення поспішно, на основі полярних суджень. Встановлено, що нетерпимість до невизначеності є одним з критичних чинників для дотримання введеного владою режиму ізоляції, соціального дистанціювання.

Нетерпимість до невизначеності виникає з негативними стереотипами про невизначеність і її наслідки. Dugas з колегами підкреслював, що коріння нетерпимості до невизначеності у надмірній схильності вважати неприпустимим виникнення малоймовірних негативних подій. Carleton визначає нетерпимість до невизначеності як диспозиційну нездатність особистості винести негативність невизначеності ситуації викликаної відсутністю ключової і достатньої інформації.

В умовах, коли невідомість сприймається з особливою інтенсивністю, нетерпимість до невизначеності на тлі посилювання емоційних проблем призводить до розвитку тривожних розладів. Підвищення тривожності при пандемії призводить до розвитку стрес-розладів. Існує прямий зв’язок тривожності і ризиком розвитку вигоряння. Нетерпимість до невизначеності у зв’язку з тривогою і занепокоєнням викликаються цієї самої невизначеністю в житті і завдяки його модеруються ефекту у відносинах щоденного стресу.

Нетерпимість до невизначеності, є основоположним чинником для занепокоєння, стану тривоги, агорафобії, обсесивно-компульсивного розладу, депресії і розладу харчової поведінки. Потреба в передбачуваності разом з нерішучістю і орієнтованим на себе перфекціонізмом є унікальними корелятами особистісного занепокоєння, генералізованого тривожного розладу. Вплив нетерпимості до невизначеності у розвитку тривожних розладів пов’язаний з центральною роллю даної риси в розвитку проблемного занепокоєння і використанні дезадаптивних стратегій подолання стресу. На невизначеності заснований стійкий до зникнення страх, який є центральним компонентом/ознакою патологічної тривоги.

Реакція на невизначеність визначає те, як люди справляються з пандемією, стає фактором психічного здоров’я. Нетерпимість до невизначеності виявляється пов’язаною зі здатністю регулювати стрес під час пандемії. Рівень невизначеності у суспільстві виріс і привів до інтенсивного і загального дистресу, розвитку ряду психічних розладів, погіршенню настрою, підвищеної тривожності, депресії, вигоряння, гострого стрес-розладу і посттравматичного стресового розладу, обсесивно-компульсивних розладів.

Індивідуальні відмінності у нетерпимості до невизначеності визначають ризик розвитку підвищеної тривожності, стресу, а також орієнтацію на підхід до подолання труднощів. Висока непереносимість невизначеності у людей з вираженою тривожністю призводить до невиправдано високих оцінок серйозності і ймовірності виникнення несприятливих подій, що лякають. Стійкі до ситуації невизначеності мають високий рівень ініціативності, здатність і готовність до самостійного реагування на нові виклики у різних сферах життя. Дезадаптивні неадекватні реакції на невизначеність прискорюють темпи вигоряння. У міру розвитку вигоряння особливо проявляються боязнь невдач і відсутність мотивації, що також відбивається на поведінці під час пандемії. Невизначеність не дозволяє прийняти рішення, оцінити наслідки, призводить до невпевненості, що викликає занепокоєння.

Суїцидальна поведінка під час пандемії

Пандемія COVID-19 завдає шкоди психічному здоров’ю і у довгостроковій перспективі, має глибокі соціальні наслідки і може підвищити ризик суїциду. Пандемія грипу (іспанка) 1918–1919 років в США і епідемія важкого гострого респіраторного синдрому (SARS) у 2003 році в Гонконгу супроводжувалися збільшенням смертності у результаті самогубств. Це дозволяє припустити, що при COVID-19 може відбуватись подібний довгостроковий вплив на населення. Ризик самогубства в основному пов’язаний із швидкими змінами у секторі зайнятості, економічним спадом і зростанням безробіття, що може перевищити рівень такого під час Великої депресії у США з 1929 по 1939 рік (24,9 %). Разом з економічними труднощами психологічні наслідки пандемії (дистрес, тривога, страх зараження, депресія і безсоння), ймовірно, збережуться в найближчі місяці, роки і можуть привести до розвитку або загострення депресивних, тривожних, наркозалежних та інших психічних розладів. Останні пов’язані з суїцидальною поведінкою. Очікуваний пік психологічних проблем, включаючи суїцидальну поведінку, досягається пізніше, після закінчення пандемії.

Моделі впливу пандемії COVID-19 на рівень самогубств, передбачають зростання від 1 % до 145 %. Непропорційне впливу пандемії на дітей і молодь робить останніх групою ризику, де передбачається зростання суїцидальних думок і членоушкодження. Katerina Standish з Національного центру досліджень миру і конфліктів (Університет Отаго, Данідін, Нова Зеландія) пророкує хвилю самогубств після пандемії через інтенсивність ізоляції, зростання вживання психоактивних речовин, безробіття, підвищення тривоги. Stuart Leske зі співавторами не виявили абсолютного або відносного зростання числа мотивів самогубств в Квінсленді, Австралія. Рівень самогубств у Німеччині під час пандемії COVID-19 відповідає тенденції попередніх років. У Японії в першу хвилю (лютий–червень 2020) смертність від самогубств під час пандемії знизилася на 14 %, а в другу хвилю (липень–жовтень 2020) був зафіксований приріст на 16 %. Відносне зростання показників самогубств відзначено особливо серед японців-чоловіків молодше 30 років і жінок молодше 30 років і від 30 до 49 років.

Кому в пандемію може бути добре: темна тетрада

Глобальні потрясіння, викликані пандемією COVID-19, у частині людей стають джерелом позитивних емоцій, задоволення. Подібні реакції можна очікувати у осіб з негативними для оточуючих «темними» особистісними рисами, до яких відносяться нарцисизм, макіавеллізм і психопатія, а також повсякденний садизм. Макіавеллізм і психопатія пов’язані з антигромадською поведінкою, тенденцією продовжувати жити власним життям «як нічого не сталося». Низька підтримка просоціальної поведінки, пов'язаної зі здоров’ям, і схильність свідомо наражати інших ризику, характерні для осіб з темними особистісними рисами, психопатією, підлістю і розгальмованістю. Дотримуватись обмежень, що вводяться, найменше схильні особи саме з високими показниками рис темної тріади (макіавеллізм, фактор психопатії 1 і нарцисичне суперництво) і низьким рівнем доброзичливості. Темні особистісні риси об’єднує відсутність емпатії. Відсутність співчуття, емпатії може робити людей з подібними рисами несприйнятливими до погроз благополуччю при пандемії — саме емпатія як особистісна риса пов’язана з дотриманням соціального дистанціювання при пандемії COVID-19. Переконання у змові при пандемії пов’язані з макіавеллізмом і первинною психопатією, колективним нарцисизмом. Ці особистісні характеристики опосередковують негативне ставлення до вакцинації у майбутньому.

Дослідження американських психологів з Університету Міссісіпі дозволило підійти до прогнозування індивідуальних реакцій, дій в новій ситуації глобальної кризи, пандемії COVID-19 у залежності від типу темних особистісних рис. Загострене почуття загрози від пандемії і нестабільності характерні для особистостей з високим нарцисизмом і макіавеллізмом, оскільки вони працюють всередині системи, серед людей для досягнення своїх цілей і їм потрібна передбачуваність. Найбільший страх зараження COVID-19 виявлено в осіб з вираженими макіавеллістичними рисами. Існування у рамках своїх власних систем властиво для людей з високим рівнем психопатії та садизму. Антисоціальні, схильні до жорстокості заради задоволення, домінування (садисти) відчувають позитивні емоції через негативний вплив пандемії на якість повсякденного життя оточуючих. Відсутність або різке зниження взаємодії з іншими людьми під час карантину має негативний вплив на осіб з високими показниками психопатії.

Роль засобів масової інформації і теорії змови

Пандемія підкреслила значення засобів масової інформації (ЗМІ) у своєчасному інформуванні населення про здоров’я, вжиті заходи, вплив на психологічний стан у суспільстві, але також в черговий раз вказала на темну сторону інформаційного простору – стрес-фактор і платформа для поширення неперевіреної, неправдивої інформації. Одно з перших інтернет-опитувань було проведено у Китаї 28 січня 2020 року, через тиждень після офіційного оголошення про передачу коронавірусу від людини до людини.

Його результати показали вплив ЗМІ на психологічний стан на початковій стадії спалаху. Контент зі стресовою інформацією (звіти лікарень, інформація про погіршення становища, поширенню інфекції) мав негативний вплив і приводив до розвитку неспокою, тривоги, депресії. Даний негативний ефект був значною мірою пов’язаний не з традиційними ЗМІ, а з новими медіа. З початком пандемії COVID-19 велика кількість ЗМІ вводить в оману і дає неправдиву інформацію про вірус, псевдоліки, теорії змови («інфодемія»), особливо в соціальних мережах. Це впливає на поведінку людей і становить загрозу для здоров’я населення.

Основними джерелами фейкових новин стали соціальні мережі — WhatsApp, Facebook і Instagram. Проведене в Іспанії дослідження виявило, що найбільша кількість помилкових новин передають саме соціальні мережі і системи обміну миттєвими повідомленнями. Мотивація користувачів соціальних мереж до обміну інформацією, спілкування, пошуку інформації сприяє поширенню неправдивої інформації про COVID-19. Значний вплив соціальних мереж пояснюється нетерпимістю людей до невизначеності, що є сильним предиктором емоційного впливу, розвитку страху перед коронавірусом і порушеннями в емоційній сфері.

Інформація, що вводить в оману, та дезінформація про пандемію COVID-19 стають додатковими чинниками, що призводять до збільшення невизначеності в суспільстві. «Інфодемія» в ЗМІ посилює помилки людей, перешкоджає прийняттю превентивних заходів. Формування переконань у результаті впливу дезінформації визначає вибір стратегії виживання під час пандемії — дезінформація про побічні ефекти стає стримуючим фактором при проведенні вакцинації проти COVID-19 серед самих медичних працівників.

Підвищення занепокоєння як наслідок нетерпимості до невизначеності при пандемії збільшує ймовірність неправильного сприйняття інформації, знижує здатність критично її оцінювати. Непереносимість невизначеності сприяє розвитку стресу, вигоряння.

Встановлено прямий зв’язок між тривожними і депресивними розладами і частотою перегляду інформаційних програм, присвячених захворюваності на COVID-19. Більш високий рівень тривожності частіше проявляють ті, хто витрачає більше однієї години в день на пошук інформації про COVID-19. Довіра до джерел новин знижує рівень соматизації і підвищеного занепокоєння щодо COVID-19.

Здатність визначати правдивість, виявляти дезінформацію та фейкові новини пов’язані з емоційним інтелектом і рівнем освіти. Схильність до мислення спільно з особистісною тривожністю ведуть до зростання занепокоєння стосовно COVID-19. Останнє поряд зі слабкою підтримкою необґрунтованої інформації, переконань про COVID-19 призводять до більш відповідальної поведінки під час пандемії.

Здатність сприймати інформацію та реагування на неї у контекстах невизначеності під час пандемії визначається багато у чому такою характеристикою особистості як нетерпимість до невизначеності. Підвищення занепокоєння як наслідок нетерпимості до невизначеності при пандемії збільшує ймовірність неправильного сприйняття інформації, знижує здатність критично її оцінювати. Суперечливе ставлення до пандемії, превентивним заходам у суспільстві призводять до поширення теорій змови.

Благодатний ґрунт для появи теорій змови під час пандемії COVID-19 створюють генетично обумовлена тривога, приватне безсилля, відчуття соціально-економічних наслідків, складні причини і недостатні рішення, а також сучасні засоби комунікації. Теорії змови підривають узгоджені дії і спотворюють відкриті дискусії, поширюють сумніви. Висока нетерпимість до невизначеності у людей, які не дотримуються переконань про змову, допомагає оцінити ризики SARS-CoV-2. Непереносимість невизначеності сприяє розвитку стресу, вигоряння, а останнє вносить свій негативний внесок у емоційність сприйняття інформації.

Допоможи собі сам

Пандемія COVID-19 стала серйозною загрозою для здоров’я людей в усьому світі. У цій ситуації актуальним стає принцип «Допоможи собі сам». Як стратегії для поліпшення здоров’я і мінімізації наслідків COVID-19 пропонують поступове підвищення фізичної активності, аматорський спорт. Оптимальним режимом вправ для поліпшення здоров’я після перенесення COVID-19 вважається комбінація тренувань з включенням силових вправ, аеробних тренувань, а також високоінтенсивних інтервальних тренувань у поєднанні з безперервними тренуваннями середньої інтенсивності.

P.S. Це ще не кінець… до постковіду

Рік тому було запропоновано написати огляд на тему «Як вижити під час епідемії і не зійти з розуму». Рік тому обізнаності у цьому було зовсім недостатньо, тільки емоції і невизначеність — ми тільки вступили в абсолютно нову ситуацію, був тільки голий ентузіазм неофіта, підкріплений зростаючим інтересом до нової реальності, чого абсолютно недостатньо. Тільки по закінченню року пандемії стають зрозумілі її масштаби, приходить розуміння механізмів дії вірусу на людину, вже створені перші вакцини, розроблені ефективні копінг-стратегії ковід-стресу, але також стали вимальовуватися перспективи майбутнього постковідного світу. У статті описані актуальні нейропсихологічні ефекти вірусної інфекції.

Залишається поки одне — що можна очікувати від COVID-19 у «поки ще» глобалізованому світі? Вказівки на майбутні проблеми, викликаних пандемією COVID-19, вже з’явилися у вигляді перших даних про віддалені у часі наслідки. Історія людства знає і більш смертоносні пандемії ніж COVID-19 від Юстиніанової чуми VI століття, чорної смерті XIV століття до «іспанки» столітньої давнини, що вплинули на психіку і поведінку суспільства, змінили соціум, економіку, мистецтво. Можна тільки будувати прогнози про те, чи буде у пандемії COVID-19 такий же тривалий вплив на людство. Але з того, що ми знаємо зараз, наслідки пандемії вже підсилюють навантаження на медичну систему і створюють соціально-економічні проблеми.